Драматургія І. Франка - Література - Великі роботи - Каталог файлів - Інформаційно-розважальний портал школярів, студентів
Вт, 06-Груд-2016, 19:50
Учимсь учитись
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 270
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
 Каталог файлів
Головна » Файли » Великі роботи » Література

Драматургія І. Франка
[ Викачати з сервера (1.62Mb) ] 09-Трав-2008, 12:47
Іван Якович Франко — геніальний український рево-люційно-демократичний пи-сьменник, колосальна і бага-тогранна творчість якого давно стала надбанням світової класики.
Діяч, що уособлює цілу епоху української культури; один з найвидатніших пи¬сьменників слов'янських народів; ім'я, що здобуває все ширшу світову славу. Вже сучасники сприймали його як «велике астральне тіло, що гріє всю Украї¬ну, а світить далеко дальше» .
Людина універсальної обдарованості, титанічної працьовитості, незламної стійкості і революційної націленості в майбутнє — Іван Франко жив у бурх¬ливу, сувору й складну історичну добу. Його дитин¬ство озвучувалось прокльонами нещодавній панщи¬ні й відгомонами революційних настроїв 1848 року; юність відсвічувала кумачами далеких барикад Паризької комуни й загравами пожеж у близькому робітничому Бориславі; полудень віку поета збігся з першою російською революцією, яка окрилила його впевненістю в перемозі нового, вільного життя; в останні роки митця відчутнішою і ближчою ста¬вала майбутня революційна битва.









Драматургія — ще одна з багатьох граней рідкісного обдарування Франка. У ній він такий же сильний, як у прозі та поезії.
Писати п'єси Франко почав дуже рано, ще в гімназії. Крім драми «Три князі на один престол», яку ставив сту¬дентський гурток Львівського університету, в юнацькі роки Франко написав ще польською мовою п'єсу «Югурта», драму «Месть яничара». Драматург-початківець залишив після себе ряд незакінчених драматичних творів: п'єсу «Ромул і Рем», написану віршами добірною німецькою мовою, «Славой і Хрудош». Крім цього Франко вже тоді чимало перекладав. Для галицького театру Омеляна Бачинського він переклав низку оперет Гуцкова («Прекрасна Єлена», «Осада корабля», «Уріель Акоста»), комедію «Шутники» М. Островського та інші п'єси. Уже один цей перелік ранніх драматичних творів Франка є переконливим свідченням і сильного інтересу до драматургії, і великої роботи над собою в оволодінні секретами драматичного мистецтва, і безперечного та¬ланту драматурга.
Паралельно з написанням і перекладанням п'єс Іван Франко багато працював над історією і теорією драматургії і театру і часто виступав у періодиці із статтями -в цій галузі, найбільша з яких — «Русько-український театр». Провідною думкою цих розвідок було обстою¬вання Франком театру як школи життя, правдивості, пов¬ноти і щирості зображення дійсності в драматичному творі. Цих теоретичних засад дотримувався Іван Франко і в своїх власних п'єсах. У зрілому віці він написав ко¬медію «Рябина» про становище галицьких селян-бідняків, драму «учитель» з життя народних педагогів, вір¬шовану драм-казку «Сон князя Святослава», романтич¬ну віршовану драму «Кам'яна душа» з життя опришків, невелику драму «Будка ч. 27» про моральну розбеще¬ність сільських глитаїв, комедію «Майстер Чирняк» про долю ремісника в добу розвитку капіталізму, комедію «Жаби» (не збереглась) та ряд менш значних драматичних творів.
1890 року у Львові було оголошено конкурс на п'єсу з народного життя. І. Франко написав і подав драму «Жан¬дарм», яку відразу ж відхилило жюрі, добачивши в драмі революційну тенденцію і аморальний зміст. Коли ж через два роки І. Франко знову подав на цей же продовжений конкурс згадану п'єсу вже під назвою «Украдене щастя» і з приглушеним звучанням соціальне гострих епізодів, йому присуджено третю премію. Яким несправедливим було це рішення, свідчить те, що жодна з п'єс, які здобули першу й другу премії, не витримали не лише проби часу, але й не побачили справжньої сцени. А «Украдене щастя» вже понад 70 років не сходить з української сцени. В радян¬ський час драма ввійшла до репертуару багатьох театрів Союзу РСР, а також екранізована київською кіностудією.
Тема п'єси «Украдене щастя» — протест жінки проти насильного шлюбу, відстоювання високого почуття любові. Головна героїня твору Анна сміливо ламає церковний шлюб з старим і нелюбим Миколою Задорожним, затурканим селянином, і відкрито, за покликом серця, кохає Михайла Гурмана. Останній, як і Анна, став жертвою її ненависних братів, що зробили все, аби віддати Михайла в солдати і розбити сестрину любов. Видавши її заміж за Миколу, брати забрали собі належну їй частину батьківської землі. Про всю цю передісторію трагедії дізнаємося в ході п'єси. Сама драма розповідає про новий спалах любові Анни до Михайла після його повернення з солдатчини та появи в селі як жандарма. Солдатчина й жандармерія морально викривили Михайла, але він і далі любить Анну, хизую¬чись, проте, перед людьми її безоглядною відданістю й ве¬ликим відвертим коханням. Навіть у момент трагічної роз¬в'язки конфлікту (Микола вбиває жандарма Михайла) Анна залишається вірною своєму почуттю.
Головну увагу треба приділити образові Анни. Бо хоч «украдене щастя» і в її коханого, і в чоло¬віка, та найбільш обікрадена з трьох саме вона. Це п'єса насамперед про неї, про долю жінки в несправед¬ливому, антинародному ладі.
Підступом і силою видана за нелюба, Анна тільки й живе згадкою про колишнє кохання з Михайлом, про котрого їй сказали, що він убитий на війні. І от він повернувся. Живий. Правда, жандарм. Але що Анні до того, коли вона його любить усім серцем і ще більше, ніж раніше. Ще більше тому, що вона хоче повернути собі втрачене, розбите зажерливими братами її кохання, її щастя, її мрії. Вона кидає виклик усім тодішнім тра¬диціям і відверто кохається з Гурманом. «Та й чи ж не віддала я йому все, все, що може віддати жінка любому чоловікові? Навіть душу свою, честь жіночу, свою добру славу. Присягу для нього зламала. Сама себе на люд¬ський посміх віддала. Ну, і що ж! Мені байдуже! Він для мене все: і світ, і люди, і честь, і присяга».
У цьому монолозі — вся Анна. В ньому щирість, глибина і вірність її почуття, в ньому виплакана на самоті туга за щастям-коханням, в ньому незвичайна сміливість жінки, що прилюдно рішуче заявила про своє право на ,, щастя, в ньому, зрештою, зречення і приреченість Анни. Яка це сильна і благородна натура! Наскільки далі Катерини з «Грози» пішла вона? Якщо Катерина, за відомим висловом М. Добролюбова, була променем у темному царстві, то Анна була всім сонцем, що спалювало к. рабські пута жінки і освічувало її недалеку волю. Так, Анна — образ, що збагатив не лише українську, а й світову скарбницю драматурга.!
Треба порушити і таке етичне питання, як «зрада» Анни чоловікові, недотримання присяги церков¬ного шлюбу. Зрада це чи ні? Не просто на це відповісти. Формально це, безперечно, зрада. Коли б не той факт, що Анну обмануто, це була б зрада в повному розумінні слова. Адже, крім прийняття церковного ритуалу, вона давала слово бути вірною в шлюбі, присягалась честю. І все ж це не зрада, бо до шлюбу Анна б не стала не тільки з пристаркуватим Миколою, а й з молодим красенем, якби знала, що Михайло живий. З відчаю вона пішла під вінець. Коли її коханий убитий, то їй байдуже, з ким брати шлюб. І друге «коли б». Коли б не повер¬нувся Михайло, вона все ж не зламала б слова і була б вірною і нелюбові. Зрештою, винен тут і Микола. Адже він, зв'язуючи своє життя з Анною, знав, що вона його Задорожний — ще один образ «пропащої сили» в українській літературі. Характеристика його не становитиме труднощів.
Інша справа — Михайло Гурман. Він і гнобитель, і жертва одночасно. Він має право на любов Анни і в той час втратив його, ставши лютим жандармом. Гурма¬нові «наплювати на людей», жорстокість і бездушність його очевидні, і той же Гурман — великодушний і гу¬манний. Михайло — виходець з народу, але він прокляв його, а вкінці перед нами знову ж благородна людина. Як видно, це дуже складний образ, і складність ця є відображенням суперечностей тодішнього життя, супереч¬ностей, які породжує антинародний соціальний лад.
Основою сюжету цієї драми послужила І. Франкові «Пісня про шандаря», записана ще в 1870-х роках сестрою Ольги Рошкевич — Михайлиною. І з того часу письменника невпинно хвилював образ селянки-героїні, що рветься до світла й свободи свого жіночого серця, рветься не потай, як Катерина із «Грози» О. Островського, а кидає перед громадськістю виклик церковним шлюбним путам.

...
Категорія: Література | Додав: Serega_adm
Переглядів: 4927 | Завантажень: 526 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 4.2/16
Всього коментарів: 2
06-Лют-2011 Спам
2. Cherepaxa
ДУЖЕ ДЯКУЮ.... стаття справді пречудова!!! І, сподіваюся, мені вона теж завтра допоможе!!! Інформація дуже вичерпна!!!

04-Лист-2010 Спам
1. (Korazon)
спасиб, статья помогла ^_^

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2016