Зброя - ДПЮ : Захист Вітчизни - Великі роботи - Каталог файлів - Інформаційно-розважальний портал школярів, студентів
Вт, 06-Груд-2016, 19:53
Учимсь учитись
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 270
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
 Каталог файлів
Головна » Файли » Великі роботи » ДПЮ : Захист Вітчизни

Зброя
[ Викачати з сервера (62.5Kb) ] 31-Трав-2008, 12:07
Хімічна зброя — це зброя масового ураження, дія якої ґрунтується на токсичних властивостях деяких хімічних речовин. До неї належать бойові отруйні речо¬вини, засоби їх застосування і доставки до цілі.
Отруйні речовини (ОР) — хімічні сполуки, здатні уражати людей і тварин на великих площах, проникати в споруди, заражати місцевість і водойми. Існує така кла¬сифікація отруйних речовин за характером токсичної дії:
1) нервово-паралітичної дії — зарин, зоман, Ві-Екс;
2) шкірно-наривні — іприт;
3) загальноотруйної дії — синильна кислота, хлорціан;
4) задушливі — фосген;
5) психохімічні — Бі-Зет;
6) подразнювальні — хлорацетонфенон, адамсит, Сі-Ар, Сі-Ес.
Залежно від тривалості збереження уражальної здат¬ності отруйні речовини розподіляються на стійкі і не¬стійкі. Стійкі отруйні речовини зберігають ура-жальну дію до кількох діб і навіть тижнів. Це — Ві-Екс, зоман, іприт. Нестійкі отруйні речовини швидко випаровуються. При бойовому застосуванні на відкри¬тій місцевості вони зберігають уражальну дію протягом кількох десятків хвилин. Це — синильна кислота, хлорціан, фосген.
Залежно від швидкості дії на організм і появи ознак ураження отруйні речовини ділять на швидкодіючі і повільнодіючі.
Швидкодіючі отруйні речовини не мають періоду прихованої дії. Вони уражають уже через кілька хвилин (зарин, зоман, синильна кислота, хлорціан, Сі-Ес, Сі-Ар). Повільнодіючі отруйні речовини ма¬ють період прихованої дії і призводять до ураження че¬рез деякий час (Ві-Екс, іприт, фосген, Бі-Зет).
Застосовуються отруйні речовини у краплиннорідкому стані, у вигляді газу (пари) та аерозолю (туману, диму).
Засоби доставки отруйних речовин — це ракети, авіа¬бомби, артилерійські снаряди і міни, хімічні фугаси, а та¬кож виливні авіаційні прилади (ВАЛ).
Звичайні хімічні боєприпаси споряджаються однією готовою отруйною речовиною, добутою в стаціонарних за¬водських установках. На відміну від них бінарні боєпри¬паси споряджаються двома ізольованими (звідси і термін) нетоксичними або малотоксичними вихідними компонен¬тами. Під час польоту хімічного бінарного боєприпасу до цілі вихідні компоненти змішуються і вступають між со¬бою в хімічну реакцію з утворенням високотоксичних от¬руйних речовин, наприклад, зарину. Компоненти для от¬римання відповідної отруйної речовини можуть бути сис¬темою «рідина — рідина» або «рідина — тверде тіло». Всі ці системи включають також хімічні добавки. Використо¬вуються каталізатори, що прискорюють швидкість хіміч¬ної реакції, та стабілізатори, які забезпечують стійкість вихідних компонентів та одержаних отруйних речовин. Засоби доставки такі самі, як і для звичайних отруйних речовин.
Бактеріологічною (біологічною) зброєю називають спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами до¬ставки, споряджені біологічними засобами. Вона призна¬чена для масового знищення живої сили, сільськогоспо¬дарських тварин і посівів, а також псування деяких видів військових матеріалів і спорядження. Основу біологічної зброї становлять біологічні засоби — хвороботворні мікро-
організми (бактерії, віруси, рикетсії, грибки) і вироблю¬вані деякими бактеріями отрути (токсини).
Як біологічні боєприпаси можуть використовуватись авіаційні бомби, касети, контейнери, розпилювальні при¬лади, боєприпаси реактивної артилерії, бойові частини ра¬кет, портативні прилади (генератори аерозолей, розпилю¬вальні пенали і т.п.) для диверсійного використання біо¬логічних засобів.
Розрізняють такі види біологічних засобів:
з класу бактерій — збудники чуми, сибірської вираз¬ки, сапу, туляремії, холери, меліоідозу та ін.;
з класу вірусів — збудники жовтої пропасниці, нату¬ральної віспи, різних видів енцефалітів, пропасниці Ден-ге та ін.;
з класу рикетсій — збудники висипного тифу, плями стої пропасниці Скелястих гір, пропасниці цицига-муші та ін.;
з класу грибків — збудники бластомікозу, кокци-діоідомікозу, гістоплазмозу та ін.
Для ураження сільськогосподарських тварин можуть використовуватися збудники таких захворювань, як чума великої рогатої худоби і свиней, а також збудники дея¬ких захворювань, небезпечних для людини, наприклад, сибірська виразка, сап, меліоідоз.
Для ураження сільськогосподарських рослин можли¬ве використання збудників іржі злаків, картопляної гни¬лі, грибкового захворювання рису та інших рослин, а та¬кож комах-шкідників (колорадський жук, саранча, гес¬сенська муха).
До звичайних засобів ураження відносять різного виду осколкові боєприпаси та запалювальну зброю.
Осколкові боєприпаси призначені головним чином для ураження людей. Найефективніші боєприпаси цього типу — кулькові бомби. Особливістю таких боєпри¬пасів є величезна кількість (від кількох сотень до кількох тисяч) осколків масою від часток грама до кількох гра¬мів. Кулькові протипіхотні бомби можуть бути розміром від тенісного до футбольного м'яча і містити до 6 тис. ме¬талевих або пластмасових кульок діаметром 5—6 мм. Радіус ураження такої бомби залежно від калібру — від 1,5 до 15 м. Кулькові бомби скидають з літаків у спеці¬альних упаковках (касетах), що містять 96—640 бомб.
Від дії виштовхувального заряду касета над землею руй¬нується, кулькові бомби розлітаються і вибухають на площі до 250 тис. м2. Оснащуються вони різними підрива-чами — інерційними, натискної, натяжної або уповільне¬ної дії. Наприклад, коли з касети розсіюють протипіхотні міни, то кожна міна при ударі об землю викидає дротики-вусики. Якщо до них доторкнутися, то міна підлітає на висоту людського зросту і вибухає у повітрі. Такі боєпри¬паси завдають багато поранень (ефект граду).
Боєнринас об'ємного вибуху, або «вакуумна бомба» — авіаційна касета, наповнена рідким окисом етилену. Під час вибуху утворюється аерозольна хмара діаметром до 15м. Вона переміщується з киснем повітря і підривається у кількох місцях спеціальними детонаторами. У зоні де¬тонації за кілька десятків мікросекунд розвивається тем¬пература 2500—3000°С. У момент вибуху всередині хмари з паливно-повітряної суміші утворюється відносна порож¬неча. Головним уражальним чинником боєприпасу об'ємного вибуху є ударна хвиля. Ці боєприпаси за своєю потужністю займають проміжне становище між ядерними і фугасними боєприпасами. Надлишковий тиск у фронті ударної хвилі на відстані 100 м від центра вибуху може досягти 100 кПа (1 кгс/см2).
Запалювальна зброя призначена для ураження живої сили, знищення населених пунктів, промислових об'єктів, лісових масивів. Основу запалювальних боєпри¬пасів становлять запалювальні речовини і суміші, їх підрозділяють на такі групи:
запалювальні суміші на основі нафтопродуктів (на¬палми), температура горіння 800... 1200°С;
металізовані запалювальні суміші (пірогелі), темпе¬ратура горіння 1200... 1600°С;
терміт і термітні сполуки, температура горіння 3000°С;
звичайний або пластифікований фосфор, температу¬ра горіння 800... 900°С.
Основу запалювальних боєприпасів різних типів ста¬новлять авіаційні запалювальні бомби і баки, а також касе¬ти, заправлені запалювальними бомбами, та вогневі фугаси.
Ядерною називається зброя, енергія для вражальної дії якої виділяється при ядерних реакціях поділу або син¬тезу. Засобами доставки ядерних і термоядерних боєпри¬пасів є: головні частини ракет, авіаційні ядерні бомби
та артилерійські снаряди. Ядерна зброя призначена для масового ураження людей, знищення або руйнування ад¬міністративних і промислових центрів, різних об'єктів, споруд, техніки.
Уражальна дія ядерного вибуху залежить від потуж¬ності боєприпасу, виду вибуху (наземний, підземний, повітряний, підводний, висотний), типу ядерного заряду. Потужність ядерного боєприпасу характеризується троти¬ловим еквівалентом, тобто масою тротилу, енергія вибуху якого еквівалентна енергії вибуху даного ядерного боє¬припасу, і вимірюється у тоннах. За потужністю ядерні боєприпаси розподіляються на понадмалі (менше 1 тис. т), малі (І_Ю тис. т), середні (10—100 тис. т), великі (100 тис. т — 1 млн т) і понадвеликі (більше 1 млн т).
Уражальні чинники ядерного вибуху — це ударна хви¬ля, світлове випромінювання і проникаюча радіація і як наслідок ядерного вибуху — радіоактивне зараження місце¬вості в районі вибуху та за рухом радіоактивної хмари.
Ударна хвиля — це поширення стиснутого повітря в усі боки від центра вибуху з надзвуковою швидкістю. Вражальна дія ударної хвилі характеризується величи¬ною надлишкового тиску. Надлишковий тиск — це різ¬ниця між максимальним тиском у фронті ударної хвилі і нормальним атмосферним тиском перед фронтом хвилі. Одиниця надлишкового тиску і швидкісного натиску по¬вітря у Системі одиниць (СО) — паскаль (Па), позасис¬темна одиниця — кілограм-сила на квадратний санти¬метр (кгс/см2). Один кгс/смг дорівнює 100 кПа.
Світлове випромінювання — це потік променевої енергії, що включає фіолетові, видимі та інфрачервоні промені. Джерелом світлового випромінювання є місце вибуху, що світиться. Тривалість світлового випроміню¬вання — 10—12 с.
Проникаюча радіація — потік гамма-випромінюван¬ня і нейтронів, що випускаються із зони і хмари ядерно¬го вибуху. Час дії проникаючої радіації — 15— 20 с, а по¬тім хмара піднімається на висоту 2—3 км, де гамма-ней-тронне випромінювання поглинається товщею повітря і практично не досягає поверхні землі.
Доза випромінювання — це кількість енергії іонізу¬ючих випромінювань, поглинутих одиницею маси оп¬ромінюваного середовища.
Експозиційна доза — це доза випромінювання у по¬вітрі. Вона характеризує потенційну небезпеку іонізуючих випромінювань при загальному і рівномірному опроміненні тіла людини. У СО експозиційна доза вимірюється у куло¬нах на 1 кілограм (кл/кг). Позасистемною одиницею експо¬зиційної дози випромінювання є рентген (Р). Один рентген дорівнює 2,58 • 10 кл/кг. Рентген — це доза гамма-ви¬промінювання, під впливом якої в 1 см* сухого повітря за нормальних умов (температура 0°С, тиск 760 мм рт.ст.) ут¬ворюються іони, що несуть одну електростатичну одиницю кількості електрики кожного знака. Доза в один рентген дорівнює 2,08 • 109 пар іонів в 1 см" повітря.
Впливу радіоактивного зараження може зазнавати не тільки район, що прилягає до місця вибуху, а й місце¬вість, віддалена на десятки і сотні кілометрів. При цьому на великих площах протягом тривалого часу існує зара¬ження, що становить загрозу для людей і тварин. На ра-діоактивно забрудненій місцевості джерелами радіоак¬тивного забруднення є: осколки (продукти) поділу ядер¬ної речовини; радіоактивність, що виникає у ґрунті та інших матеріалах; нерозділена частина ядерного заряду. Під час вибуху ядерного боєприпасу радіоактивні продук¬ти піднімаються разом із хмарою вибуху, змішуються з частинками ґрунту, під дією висотних вітрів переміщу¬ються на великі відстані, випадають, заражаючи місце¬вість, і утворюють так званий слід радіоактивної хмари. Слід радіоактивної хмари має форму еліпса й умовно ді¬литься на чотири зони зараження: помірного (А), сильно¬го (Б), небезпечного (В) і надзвичайно небезпечного (Г) (мал. 272 і табл. 17).

Реферат з малюнками!
Категорія: ДПЮ : Захист Вітчизни | Додав: Serega_adm
Переглядів: 1199 | Завантажень: 318 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2016