Скільки ж товкти воду в ступі?

Хоч, повторюсь, про це мовиться не вперше. Упродовж останніх десяти літ довкола злободенних питань переробки побутового сміття тривають жваві дискусії. Тільки наша газета присвятила згаданій темі щонайменше півтора десятка публікацій. Йшлося у них про те, що на сміттєзвалищах країни, а також у ярах, лісосмугах, вибалках та інших непристосованих місцях площею понад 160 тис. гектарів (а це територія середнього сільського адміністративного району) ще 8 років тому накопичилось 25 млрд тонн твердих відходів виробництва і споживання, а перспективи на їхнє зменшення вельми примарні.

Щоправда, невдовзі по тому Верховна Рада прийняла доволі змістовний Закон України "Про відходи", а на його виконання Кабінет Міністрів 9 червня 1999 р. ухвалив постанову за N 1225 "Про впровадження системи збирання, сортування, транспортування, переробки та утилізації використаної тари (упаковки)". Йшлося в урядовому документі про встановлення тарифів для підприємств-виробників на згадані види послуг. Та не встигло, образно кажучи, висохнути чорнило на постанові, як тодішній Президент України Л. Д.

Кучма хутенько скасував її. Мовляв, це призведе до відволікання значних коштів, що мають спрямовуватися на виробництво, до згортання
підприємницької діяльності і, як наслідок, скорочення робочих місць. Подейкують, що президентський вердикт був пролобійований керівниками далеко небідних підприємств, передусім виробників пива та безалкогольних напоїв, котрі аж ніяк не прагнули витрачатися на прибирання та переробку використаних пляшок, бляшанок, коробок, тощо, хоч це давно є світовою практикою. Тому у кращих національних традиціях проблему забалакали, загнали в глухий кут, аби через 8 років вона ще більш загрозливо заявила про себе. Тепер уже вирішуватимемо її коштом не процвітаючих підприємств, а пересічних платників податків.

За даними Мінжитлокомунгоспу, нині в країні налічується 776 сховищ твердих побутових відходів, кожне четверте з яких у незадовільному стані. Та найбільше насторожує стрімке збільшення кількості несанкціонованих сміттєсховищ, переважно на пустирях, місцях масового відпочинку - гаях, перелісках, обабіч залізничних колій та ін. Якщо позаторік вони були помічені у 4,5 тис. місцях, то вже минулого року стало майже утричі більше.

Тому не від легкого життя керівники поважної державної інституції, розплачуючись за безпринципність, чи шкурні інтереси попередників, змушені у прямому значенні слова розчищати авгієві стайні минулих років.

Міністерство калатає в усі дзвони, ініціюючи впровадження в Україні роздільного збору побутових відходів (скло - окремо, пластмаса, гума, метал - відповідно теж). Захід, безперечно, вкрай необхідний. Хоч принагідно зауважу, скільки з цього приводу впродовж багатьох років товчено води в ступі, а результатів кіт наплакав. Ми заздримо чистоті й охайності міст та населених пунктів респектабельної Європи, забуваючи, що там вкладають у цю справу неабиякі кошти, безжально штрафують тих, хто смітить за межами власного помешкання. Тому й, перепрошую, наші цивілізовані сусіди "не роблять під себе" на пікніках у приміській зоні, пляжах, не залишають недопалки та порожні пляшки на тротуарах, а найретельнішим чином прибирають їх.

За словами заступника начальника управління благоустрою та комунального обслуговування Мінжитлокомунгоспу Олександра Ігнатенка, в Україні послуги з вивезення сміття становлять для кожного з нас лише 0,2 відсотка доходів, тоді як за кордоном - уп'ятеро більше. Звичайно, порівнювати наші середньостатистичні статки з закордонними принаймні некоректно, та все ж, якщо не визначитись у цьому питанні, наслідки будуть ще гіршими. Дармівщина закінчилася, і за все належить платити.

Як мовиться у міністерському прес-релізі, запровадження роздільного збору сміття може вплинути на тарифи в бік їхнього збільшення. А щоб цього не сталося, воно пропонує запровадити податок на сміття, який нараховуватиметься, виходячи зі встановленої норми сміття на людину на рік. Крім того, на думку Олександра Ігнатенка, слід започаткувати відповідний збір з тих виробників, хто упаковує свою продукцію у картон, скло, пінопласт та ін. Хоч принагідно не можна не згадати у цьому стосунку скасовану постанову Кабінету Міністрів N 1225 восьмирічної давнини, де кожне слово було продуманим і виваженим - як би вона прислужилася зараз.

Роздільний збір сміття, загалом позавчорашній день для цивілізованих країн, передбачає установку кількох контейнерів біля кожного будинку, куди складатимуть скляні та пластикові пляшки, бляшанки, пакувальний картон чи папір, тощо. Потім їх відправлять на сортувальні станції та сміттєпереробні заводи, які ще належить побудувати, де з органічної маси вироблятимуться паливні брикети. Від себе додам, що лише 1тонна полімерної тари (зокрема тих же РЕТ-пляшок, чия кількість в Україні неміряна) заощаджує 16,3 тонни (так, так!) сирої нафти або 3,3 тонни високооктанового бензину, одна тонна склобою - 1250 кг первинних матеріалів для шихти та ще 300 кг вельми дорогої кальцинованої соди.

За словами Олександра Ігнатенка, впровадження роздільного збору сміття навряд чи радикально розв'яже проблему, але те, що
допоможе значно скоротити площу сміттєзвалищ та полігонів і, відповідно, на 30-40 відсотків зменшить надходження на них сміття незаперечно.

Халяви не буде!

Поза усякого сумніву загальнонаціональна справа, започаткована посадовцями чи не найбільш наближеного до пересічних громадян державного відомства, заслуговує найширшого схвалення й підтримки, бо жити серед бруду стає дедалі нестерпнішим. Хоч запровадження "сміттєвого податку" на законослухняних пересічних громадян не всім буде до вподоби, та все ж це крок уперед після восьмирічного тупцювання на місці. Набагато важливіше у цьому стосунку змусити (як споконвік заведено в цивілізованому світі!) вітчизняних та закордонних товаровиробників, чия використана тара-упаковка ледь не на кожному кроці муляє очі і у віддаленому селі, і мільйоннику-мегаполісі, сповна розплачуватись за заподіяну шкоду довкіллю, як би при цьому дехто блюзнірськи ридма не ридав, бідкаючись на
відволікання коштів для переоснащення виробництва тощо.

Водночас не слід бути оптимістом, аби тішитись, що з прийняттям на найвищому державному рівні відповідних ухвал справа негайно зрушить з мертвої точки. Потрібні сотні мільйонів гривень на створення сучасного парку контейнерів для роздільного збирання твердих побутових відходів, будівництво переробних та сміттєспалювальних заводів (хоч закопчувати небо випарами термічної переробки далеко не бездоганних в екологічному плані полімерів навряд це найліпший варіант, і протести жителів прилеглих будинків тут неминучі), витрачатися на інші організаційно-технічні заходи.

Зрештою, чи не простіше було б встановити, як за радянських часів, прийнятні ціни (не такі, як нині копійчані!) на склотару, що складали
третину вартості пляшки пива чи фруктової води, відповідно на ганчір'я, макулатуру тощо? У такий спосіб, переконаний, вдалося б значно розширити контингент здавачів вторсировини, і не тримати біля під'їздів спеціальні контейнери, наповнення яких справа добровільна. Тоді спрацьовував би матеріальний інтерес. Та чи еквівалентною буде, так би мовити, віддача у цьому стосунку самосвідомості пересічних громадян, коли один акуратно покладе порожню пляшку в контейнер, а інший пожбурить її подалі? У тім то й штука! І все ж варто бодай з чогось, але реально починати.

Варто для збереження решток ще не зовсім сплюндрованого довкілля, якими б бідними у масі своїй ми не були, кожному розщедритись на кілька десятків гривень, щоб екологічно небезпечна полімерна тара та інший непотріб не валялися де попало, а, запаковані в контейнери, якомога швидше доставлялись до місць подальшої переробки, перетворившись у гранули або пальне.

Потрібні потужні інвестиції у рекультивацію побутових та промислових відходів, і західні бізнесмени мають від цього неабиякий зиск, бо кількість використаних продуктів життєдіяльності homo sapіens не має навіть тенденції до зменшення. Та найбільше, так би мовити, фігуральних капіталовкладень необхідно спрямовувати для підвищення рівня культури, суспільної моралі значної частини наших громадян.

Улита їде...

Хочеться вірити, що добра справа, започаткована Мінжитлокомунгоспом, принесе довгоочікувані плоди. Та, як мовиться у прислів'ї, Улита їде, коли то буде? Нівроку маємо гіркий досвід торпедування не те що відомчих починань, а згаданої вже урядової постанови. Тим часом ситуація з переробкою відходів з кожним днем стає дедалі критичнішою. "Полігон твердих побутових відходів N 5, розташований у с. Підгірці Обухівського району Київської області, - цитую одне з останніх повідомлень Укрінформу, - екологічно небезпечний, а для Києва - це бомба уповільненої дії. Про це на прес-конференції заявив голова Європейської екологічної комісії Ярослав Місяць".

Куди вже далі?

Напевно, потрібні термінові санітарні заходи, спрямовані на бодай локалізацію неконтрольованого наступу сміття та інших побутових відходів. Метод, звичайно, не надто цивілізований, але доволі ефективний. Якщо товариш (добродій, пан, сер, містер, синьйор - величайте як завгодно) досі не затямив, що, перепрошую, паскудити, на природі не по-людськи, то його самосвідомість ефективно підвищується шляхом зменшення вмісту власного гаманця. У Відні, наприклад, за інформацією кореспондентки Українського радіо, другому за чистотою місті Європи, така "послуга" вартує 35 євро.

Навіть, коли чотириногий друг ненароком зробив, ще раз перепрошую, крихітну "пірамідку" на асфальті, його господар розплачується за скоєне без зайвих претензій. І не апелює до суду з приводу порушення прав тварини.

Здорові сили суспільства, а, простіше, елементарно охайні та виховані громадяни лиш вітатимуть з боку місцевої влади подібні заходи. Тим більше, що маємо вже прецедент. Нещодавно начальник Чернігівського міського управління житлово-комунального господарства Вадим Антошин вручив дільничному 250 гривень за затримання на вул. Кошового такого собі "неуважного" городянина, який, вийшовши з дому, жбурнув пакет зі сміттям на газон. Відповідно до "Правил благоустрою Чернігова" порушник заплатив 520 гривень на відшкодування збитків за прибирання території через заподіяну шкоду. До цього додалися інформаційні послуги, державне мито - всього близько 600 гривень. Як записано у згаданих "Правилах", половина цієї суми належить тому, хто затримав злісного нехлюя. До речі, ще 5 аналогічних справ перебувають у суді.

Чи не вартий досвід чернігівців якнайширшого запровадження в Україні?
Автор: Валентин БАБЕНКО, "Урядовий кур'єр"