Освіта, котра вмирає... - Навчання - Каталог статтів - Інформаційно-розважальний портал школярів, студентів
Нд, 11-Груд-2016, 15:43
Учимсь учитись
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Форма входу
Категорії розділу
Вебмайстру [10]
Статті вебмайстру
Відомі люди [10]
Співаки, актори, художники
Навчання [3]
Статті, що стосуються навчання, освіти
Творчість [6]
Власні вірші, оповідання ...
Робота [1]
Робота і заробіток в Інтернеті
Гумор [23]
Свіжі анекдоти, смішні історії, все, що підвищує настрій
Різне [71]
Все, що не входить у вищі категорії
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 270
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
 Каталог статтів
Головна » Статті » Навчання

Освіта, котра вмирає...
Відкрию нашим читачам маленьку таємницю – якщо ви уважно перечитаєте біографії великих людей, то зрозумієте, що майже всі вони родом з села. Не важливо - політик це, чи відомий кіноактор, письменник, поет, громадський діяч – та більшість з них народилася, вивчилася й провела дитинство та юність саме серед безкрайніх полів (чи степів), ласувала в дитинстві чужими сливками, купалася в ставочку чи ще щось.

Це лише згодом періодичні видання та провідні телеканали розповідають про те, як Володимир Путін крав в чужому саду яблука, Віктор Янукович любив пірнати в ставочку, а Віктор Ющенко добре вчився в школі, котра знаходиться в селі Хоружівка на Сумщині.

Ваш покірний слуга не мав честі бути односельцем когось з великих, знаменитих чи зіркових. Зате цими днями відвідав просту сільську школу, після чого був глибоко вражений побаченим.

Тільки без імен

Будівля залишає бажати кращого – потріскана, порепана, де-не-де облицювальна плитка відпала й утворила сірі латки. Та то пусте. Проходжу в середину – акуратно пофарбовані стіни, сходи. Зате підлога в шкільних коридорах вражає. Колись вона була дерев’яною, років з десять назад на неї "кинули" лінолеум. Нині ж він потрісканий та порваний, а крізь нього просвічується старе добре дерево – товщина дощок просто різна.

Класи теж особливо не дивують – саморобні стенди, стінгазети, котрі припадають пилом тут по кілька років. Зате красиві парти. Хоч і старі, та пофарбовані.

Пізніше вчителі зізнаються, що щороку скидаються самі по декілька десятків гривень та збирають з учнів по десятці. На ці гроші купують фарбу та власноруч фарбують парти.

Про посібники чи матеріали говорити не доводиться – їх вже навіть ніхто не чекає. Обходяться залишками. Хоча й помітно, що карта півкуль в географічному кабінету має вже років десять, а таблиця Менделєєва – років 15.

"Ви тільки не вказуйте власних імен – інакше це буде нашим кінцем..." – попереджають мене вчителі, проводячи невеличку екскурсію.

Сільська школа таки вражає. От приміром цього року коштів, зібраних з дітей та вчителів вистачило аби пофарбувати парти в половині кабінетів – на іншу половину та на підлогу не вистачило. На потертість, тріщини, подряпини вже ніхто не звертає уваги.

Вчителі скаржаться, що село потроху відмирає. Молодь залишатись тут не хоче – прямує до міста, а подекуди й просто за кордон. В самому селі так – сяк животіє господарство, школа, клуб і медпункт. Роботи, окрім як коровам "хвости крутити" немає. Тому хто може – рветься до цивілізації, хто не може.... Той виживає тут як хоче.

Раніше школа була доволі великою – було по декілька класів на один рік. Нині ж тут всі класи по одному – один 5-ий, один 6-ий і т.д. Дітей не вистачає. Годин на всіх вчителів також. Намагаються миритися та ділитися.

Педколектив

Що таке селянин в нашому розумінні? Це людина котра вже звикла до землі й до тварин. Причому не якихось сіамських котиків чи пікінесів, а до корів, коней, свиней, курей, гусей і т.п. Сільський вчитель – не виключення. Майже в кожного є вдома чимале господарство і чимала латка городу.

- А що поробиш, життя нині таке... – розводить руками вчителька іноземної мови Лідія Іванівна.

Вчителька літератури Лариса Петрівна зізнається, що має двох дітей – обоє навчаються в ВУЗах. На одну зарплату їх не протягнеш. Тому тримає вдома 17 (!) свиней та три корови. Свині йдуть на продаж – цих грошей вистачає, аби оплатити навчання дітей, корови теж стають в пригоді: частину молока жінка здає, а ще робить сир та сметану. Того вистачає, аби дати дітям на витрати. Плюс невелика заробітна плата. Її чоловік ніде не працює, з вчительських грошей подружжя й живе та оплачує комунальні послуги.

Якщо хто ще не в курсі, то свиней потрібно мінімум годувати двічі на день. Тому Ларисы Петрівні вставати доводиться рано. Годує господарство й хутко летить на роботу.

Сама жінка каже, що перевдягнутися часу вистачає, а от вишкребти з – під нігтів болото – вже ні. "Та хто там звертатиме увагу" – відмахується, ховаючи за спину руки.

Вийти, як і завше водиться в селі, нікуди. Є клуб – та там крутять дискотеки раз в тиждень і ходять туди головним чином школярі. Є кілька генделиків – та там також вечорами збирається молодь і школярі – попити пива чи слабоалкоголки, попалити цигарку, позагравати до дівчат чи навіть влізти в бійку.

Більше розваг немає ніяких

- Ми не алкоголіки – ділиться вчителька фізики Антоніна Георгіївна – та зрозумійте правильно, навіть в сорок років хочеться іноді кудись вийти. Якось пам’ятаю був у мене день народження. Хата невеличка. Гадаю, куди ж запросити колег. Вирішила - до місцевого бару. Пішли ми. Замовили пару пляшок вина на десять чоловік, розлили в одноразові стаканчики... А за сусідніми столиками наші учні сидять. Як зараз пам’ятаю, пити ніхто не став – не хотілось в дитячих очах втратити вчительську гідність.

Алла Павлівна – вчитель зарубіжної літератури з задоволенням демонструє мені фотокартку своєї доньки – нині вона живе в Києві, вийшла вдало заміж, має дворічного синочка. Жінка нею дуже пишається.

Загалом же весь педагогічний колектив можна розподілити на дві категорії – старі кадри й нові. Старі ще мають почуття власної гідності, багато чого знають та вміють, користуються авторитетом в учнів, бо вміють правильно себе поставити. "Ми й поза школою лишаємось вчителями" – каже мені "англійка" Лідія Іванівна

Молоді відрізняються – їм неважко пити в барі за одним столиком з власними учнями, вони ведуть себе стримано та інтелігентно лише в стінах школи. Більшість з молодих закінчила найближчий педагогічний ВУЗ – причому вчитель, це було не покликання. Радше аби якимось влаштуватись працювати в школі, котра по суті фактично – чи не єдиний роботодавець для них.

Педагогічний процес

По секрету мені розповідають про Люду. Вона закінчила пед. та працювала тут пів року вчителькою фізичної культури. Раніше жінка була заміжньою та має від першого шлюбу двох діток. Потім, влаштувавшись на роботу, закохалась в .... десятикласника. Відкрито з ним гуляла, а згодом і заміж вийшла. Зараз сидить в декреті з третьою дитиною. Десятикласнику Андрію довелося покинути школу, так її й не закінчивши, та влаштуватися на місцеву ферму качати гній, аби прогодувати дружину й трьох дітей.

Після такої оповідки розмови стають дещо відвертішими. Я запевняю, що ні села, ні імен вказувати не буду.

Тоді мені розповідають, що вчитель історії – п’є. Навіть дозволяє собі приходити п’яним на урок, хоча частіше просто пропускає його.

Вчитель географії вже давно зійшов з розуму – то дітей лякає, то ногами щось розбиває... Одним словом ще та ситуація.

Особливо кумедно виходить, якщо хтось з вчителів хворіє чи відсутній з поважних причин. Тоді стається таке явище, як заміна. А оскільки замінити немає ким, нерідко трапляється, що вчителю географії доводиться читати англійську, а вчительці літератури – проводити урок математики. Кумедних ситуацій безліч.

Нині Валентині Юріївні дали читати малювання, хоча вона хімік.

- Я в житті ніколи не малювала. А тут ось доводиться за урок по 15 пейзажів з шестикласниками малювати, бо кожен кличе – допоможіть.

- А я пам’ятаю, як за одну ніч урок англійської вивчила, бо нікому колегу було замінити... – ділиться Тамара Петрівна.

Школярі

Ця тема взагалі нині особлива – оскільки сучасні школярі, це вам не ті милі та тихі хлоп’ята й дівчатка, яким пов’язували на шию піонерські галстуки і які збирали металолом. Нині кожен першокласник – це цілком сформована особистість.

- Шкода лишень, що сформована ця особистість на західних фільмах, комп’ютерних іграх та глянцевих журналах... – зітхають вчителі.

Такі й власні права качати можуть, і вміють чи не більше за вчителів, а знають навіть те, що людині похилого віку уявити соромно....

Загалом же учнів також можна поділити на дві категорії. До першої належать ті, чиї батьки ще більш менш крутяться. Вони всіляко намагатимуться власне чадо відправити в місто, влаштувати в ВУЗ чи технікум, а то й просто домовлятимуться з родичами – міщанами, аби влаштували синочка водієм, а доньку торгувати в кіоску. Тільки б подальше від села...

Інша категорія дітей – це ті, хто розуміють, що нічого, окрім села їм не світить. Тому тут варіантів немає – або сидіти без роботи, перебиваючись випадковими заробітками та подорожуючи раз на місяць до райцентру відмітитись на біржі, або йти на ферму.

Й ті й інші вчитися та поглинати знання однаково не хотять...

В селі можна добре жити, якщо багато працювати. Та від важкої роботи й відсутності перспективи багато хто перетворився на алкоголіка. Погодьтеся не кожен може утримувати 17 свиней, 3 корови і повен курник птиці. Плюс до всього ще добру латку городу.

Тому горілка на селі – найпопулярніший продукт. А що можна очікувати від життя, коли ходиш в тісних чобітках, куртці з чужого плеча, а вдома на тебе чекають п’яні мама й тато?

Навчання в голову не дуже лізе. Інше діло – випити, погуляти, покурити...

- Школярі в нас ще ті. – ділиться Валентина Юріївна – пам’ятаю на Різдво прийшли до мене колядувати й почали вимагати горілки...

- І не кажіть... – зітхає класний керівник десятого класу Антон Ігорович. – Мої парубки щотижня таке зроблять, що пів дня з дільничним буває ходимо. Позаминулого тижня Шаповал напився – розбив собі лоба, минулого тижня Іваненко з Якимчуком трави накурилися, залізли до старого подружжя – хотіли щось поцупити, тепер от кілька хлопців ходили на дискотеку в сусіднє село – бійку влаштували... І ледве що – відразу вчитель має відповідати й проводити виховну бесіду....

Загальний розвиток

Головна проблема сільської освіти, та мабуть і не тільки сільської, полягає в тому, що дуже важко пояснити щось дітям за таких умов, котрі склалися в нашій державі. Важко втовкмачити, що "в людини все має бути хорошим – і зовнішність, і думки, і душа...", важко розповісти, що "За злочином обов’язково йде кара, хай навіть не фізична". Просто неможливо пояснити навіщо їм знати корисні копалини Південної Америки чи Африки, як розв’язуються задачі через дискримінант чи в чому полягає план Барбаросса. Справді – навіщо те все людям, перспектива яких – продавати цигарки, пекти пиріжки – це в кращому випадку, або ж виховувати дітей і чекати з роботи п’яного чоловіка, кидати гній з-під корів, чи взагалі спитися - це в гіршому?

Для загального розвитку?


Джерело: http://h.ua/
Категорія: Навчання | Додав: Serega_adm (09-Трав-2008) | Автор: Сергій Сегійович
Переглядів: 413 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2016