1. Народногосподарське значення агропромислового комплексу України - Другі - Великі роботи - Каталог файлів - Інформаційно-розважальний портал школярів, студентів
Нд, 11-Груд-2016, 12:00
Учимсь учитись
Головна Реєстрація Вхід
Вітаю Вас, Гість · RSS
Форма входу
Категорії розділу
Пошук
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 270
Друзі сайту
Статистика

Онлайн всього: 1
Гості: 1
Користувачі: 0
 Каталог файлів
Головна » Файли » Великі роботи » Другі

1. Народногосподарське значення агропромислового комплексу України
[ Викачати з сервера (307.5Kb) ] 31-Трав-2008, 10:07
1. Народногосподарське значення агропромислового комплексу України.

Агропромисловий комплекс (АПК) — це сукупність ланок народного господарства (галузей, підгалузей, виробничих підприємств, організацій), діяльність яких тісно пов’язана з виробництвом, зберіганням, транспортуванням, перероб-кою та збутом продукції. АПК формуються на основі агропромислової інтеграції в умовах високого рівня розвит-ку продуктивних сил та усуспільнення виробництва. Поділяються на агропромислові підприємства та агропромислові територіальні комплекси. За територіальними мас-штабами та особливостями вони різноманітні. В галузевій структурі АПК виділяють такі основні сфери: сільське госпо-дарство; промисловість по переробці сільськогоспо- дарської сировини (харчова, деякі галузі легкої промисло¬вості); виробництво засобів виробництва для сільськогосподарських та несільськогосподарських галузей (машино- бу-дування для сільського господарства, легкої та харчової промисловості, виробництво мінеральних добрив тощо); заготівля, транспортування та збут продукції; виробниче обслуговування комплексу (ремонт тракторів та сільсько- господарських машин, будівництво тощо); наука, управлін-ня, підготовка кадрів.
Складовою частиною АПК є також продовольчий ком¬плекс, який включає такі підкомплекси: зернопродуктовий, картоплепродуктовий, цукробуряковий, плодоовочевокон¬сервний, виноградно-виноробний, м’ясний, молочний, олійно-жировий.
Функціональна структура АПК відображає його внутрішні комплексоутворюючі зв’язки, які найінтенсив- ніше розвиваються у сфері виробництва і переробки кон¬кретних видів сільськогосподарської продукції. Основними ланками функціональної структури агропромислового інтегрального комплексу є агропромислові спеціалізовані комплекси, що розвиваються на базі певних агропроми¬слових циклів. Їхня територіальна структура складається з регіональних і зональних елементів.
АПК як складна система має три головні аспекти: ком¬понентний, територіальний і організаційний. Компо¬нентний аспект структури АПК полягає у наявності і зв’язаності ок¬ремих галузей, функціональних сфер (блоків) галузей і аг¬ропромислових циклів (ланцюгів).
Агропромисловий цикл (ланцюг) як одна з форм ком¬понентної структури АПК ¬¬— це поєднання взаємопов’яза- них стадій одного виробничого процесу, що охоплює ви¬робництво, переробку і реалізацію сільськогосподарської продукції. Агропромислові цикли є основою формування спеціалізованих АПК (м’ясопромислового, молокопроми¬слового, плодоовочевоконсервного тощо).
Основною формою територіального зосередження сільськогосподарського виробництва і засобом розв’яза- ння питань його планової територіальної організації є аг¬рарно-територіальні комплекси (АТК). Під АТК слід ро¬зуміти певну систему територіальних формувань сільсько- госпо-дарських підприємств, для яких характерно порівня- но стійке поєднання галузей і вироблюваних про¬дуктів у ви-робничо-територіальних типах господарств, що скла¬лося на основі найновіших технологічних процесів і раціональних виробничих зв’язків. АТК є результатом роз¬витку територіального поділу сільськогосподарської праці, для якого характерні переважно горизонтальні виробничі зв’язки.
В Україні сформувався АПК республіки — важлива функціональна ланка всього народногосподарського ком¬плексу України. Це другий після індустріального ви¬роб¬ництва структурний підрозділ гос¬подарства України. На галузі, що входять до АПК рес¬публіки (включаючи забезпе¬чення його засобами вироб¬ництва), припадає близько 40% валового суспільного продукту, майже чверть основних ви-робничих фондів і чисельності зайня¬тих працівників.



2. Природні умови і фактори розвитку та розміщення галузей АПК.

Формування АПК і особливості його територіальної ор¬ганізації залежать від сукупної дії природно- і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування АПК в певному напрямі.
Найбільший вплив на формування АПК України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби на-селення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.
Для формування АПК України дуже велике значення мають природно-географічні фактори, особливо для розміщення і спеціалізації сільського господарства. Під впливом природних умов формується територіальна струк-тура АПК України.
Серед природно-кліматичних факторів найважливіше значення мають агрокліматичні, грунтові і водні ресурси.
Агрокліматичні ресурси характеризують ступінь за¬без¬печення сільськогосподарських культур теплом і воло¬гою. Для України характерна зональність у розподілі тепла і во¬логи.
Агрокліматичні ресурси Полісся характеризуються се¬реднім рівнем теплозабезпеченості та доброю вологоза¬безпеченістю. Суми температур понад 10 становлять від 2300 до 2600. Вегетаційний період збільшується зі сходу на захід і триває відповідно 190 ¬— 215 днів. Річна сума опадів становить 550 — 750 мм. Кількість їх збільшується зі сходу на захід (5, с. 288).
У Лісостепу агрокліматичні ресурси більш сприятливі для вирощування сільськогосподарських культур. Суми температур понад 10 становлять від 2600 до 2800, що дає змогу вирощувати основні теплолюбні культури ранніх і пізніх строків дозрівання. Кількість опадів коливається від 700 мм на заході до 450 мм на сході. Переважна їх більшість випадає в теплий період року (5, с.288).
Степова зона характеризується високим ступенем те¬плозабезпеченості. Суми температур понад 10 колива¬ються від 2900 на півночі до 3600 на півдні. Середнь¬о¬річна кількість опадів зменшується у цьому ж напрямку від 500 мм до 300 мм. Недостатня вологозабезпеченість сте¬пової зони є одним з факторів, що стримують розвиток сільського господарства (5, с.288).
Сільськогосподарська зона південного Криму характе¬ризується субтропічним кліматом середземноморського ти-пу. Середньорічні температури становлять 11 — 130, а кількість опадів від 400 до 500 мм за рік. Опади перева¬жають в осінньо-зимовий період. Тому літо тут сухе і жарке (5, с.288).
У гірських районах Карпат суми температур повітря по-над 10 не перевищують 1600 — 1800. Період веге¬тації триває в середньому 136 днів. За рік випадає від 800 до 1000 мм і більше опадів (5, с.288).
Грунтові ресурси України дуже різноманітні. На її те¬риторії виділяють Поліську, Лісостепову і Степову грунтові зони, а також Карпатську і Кримську гірські області, з вла¬стивими для кожної з них грунтами.
На Поліссі найбільш поширені дерново-підзолисті і бо¬лотні грунти, серед яких переважають торфо-болотні. Ці грунти здебільшого бідні на перегній. Для підвищення їх родючості в грунт обов’язково слід вносити органічні і мінеральні речовини, а також проводити розумне осу¬шення.
Грунтово-кліматичні ресурси Полісся сприяють виро¬щуванню озимого жита, льону-довгунця, картоплі.
У Лісостепу України поширені різні типи чорноземних грунтів. Крім цих грунтів, значні площі лучно-чорноземні та сірі лісові грунти. Тут склалися найкращі умови для виро¬щування зернових культур, особливо озимої пшениці, цук¬рових буряків, кукурудзи.
Грунтові ресурси Степу України досить однорідні та представлені, головним чином, чорноземами. Ці грунти ма-ють найвищу природну родючість. Провідними культу¬рами тут є озима пшениця, соняшник, баштанні та ефіроолійні культури. Наявність великої кількості тепла сприяє розвитку виноградарства, а з розширенням мережі зрошення ство-рюються умови для вирощування рису і овочів. У Степу, як і на Поліссі та в Лісостепу, добрі умови для скотарства, вівчарства і птахівництва.
У Карпатах грунтовий покрив змінюється як у широт¬ному, так і в вертикальному напрямках. Найбільш придат¬ними для сільського господарства є Закарпатська низо¬вина і Передкарпаття. У гірських районах землеробство роз-вивається лише у вузьких долинах річок.
Для Закарпатської низовини характерні, головним чи¬ном, дерново-опідзолені та дерново-глеєві грунти. Грунти Передкарпаття в основному дерново-середньоопідзолені і поверхневооглеєні. У гірській зоні переважають бурі лісові грунти.

Ви побачили лише восьму частину реферату. Він дуже здоровий, тому всього я не викладаю, закачуйте!
Категорія: Другі | Додав: Serega_adm
Переглядів: 418 | Завантажень: 316 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Copyright MyCorp © 2016